У часи, коли до Інтернету підключалися за допомогою модемів, «прив'язаних» до телефонної розетки, було трохи дико дивитися на мобільні трубки, що тільки-но з'являлися, які працювали без будь-яких проводів. Це було дивовижно і викликало заздрість – ось якби й Інтернет був доступний без жодних мережевих та телефонних кабелів! Тоді ми ще не знали, що така нагода вже була.

     Ще 20 років тому NCR Corporation спільно з AT&Tрозробили стандарт та пристрої передачі даних за допомогою радіосигналу Wi-Fi. Як і у випадку з першими мікропроцесорами, які розробники не знали куди подіти («робити комп'ютери для домогосподарок для зберігання рецептів»), пристрої Wi-Fi використовували лише для роботи касового обладнання. Ніхто тоді ще не знав, у що це виллється. Зараз, спостерігаючи за тим, як студенти тягають із собою електронні гаджети і входять до мережі практично звідусіль, вже ніхто не дивується, як органічно вписалася в комп'ютерну концепцію ідея передачі даних по радіоканалу. Взагалі, бездротовий зв'язок – це майбутнє, до якого треба починати звикати, та швидше.

     Сама назва Wi-Fi , як не дивно, ніяк не перекладається, зате звучить досить красиво. В основу покладено стандарт IEEE 802.11c додаванням літер, серед яких вже є модифікації a, b, g, n, i – це ще не межа, оскільки кожна модифікація дозволяє розширити радіус дії приймачів і передавачів. Типовий Wi-Fi сьогодні відповідає стандарту 802.11b, працює в зонах радіусом до 100 метрів та забезпечує прийом даних у межах 11 Мбіт на секунду, що цілком вистачає для багатьох цілей.

     Підключитися до мережі можна у різний спосіб, але найпоширеніший – “точка-точка” (ad hoc) . Достатньо потрапити в зону покриття сигналу (hot spot) щоб ноутбук знайшов Мережу і автоматично до неї підключився - зручно! Відстань у 100 метрів може змінюватись, чому сприяють або заважають міські комунікації: на відкритій місцевості мережа може визначатися і за 300-400 метрів.

     До речі, про місто. З метою реклами та залучення користувачів багато організацій створюють точки доступу, де можна безкоштовно розжитися інтернетом – інтернет-кафе, вокзали, бібліотеки, аеропорти, ресторани тощо. В інших випадках можна робити так само, як Пенні в «Теорії Великого Вибуху», яка «запозичала» трафік у Шелдона, поки він не починав злитися і не змінював пароль у черговий раз. До речі, паролі – слабке місце у Wi-Fi і їх можна досить легко підібрати. Чим і займається молодь, організовуючи цілі міські турніри.

     Таким чином, життя Wi-Fi має бути довгим і цікавим. Тим більше, у 2011 році було розроблено новий стандарт Super Wi-Fi – 22 Мбіт/с на відстань у 100 км(!).